Stolen by Russia – проєкт-військовий похід за нашу культурну спадщину. Україна завжди була культурним донором росії і протягом століть постачала у столицю метрополії свої найкращі мистецькі твори, як, власне, і самі таланти. А росія безсоромно крала все, що траплялося їй під руку – від унітазів до музейних скарбів. Тому ми розпочинаємо процес повернення культурної нашої культурної спадщини.
Росія привласнила нашу історію і нашу самоназву, продовжує грабувати наші церкви й музеї, присвоїла наших культурних діячів і їхню творчу спадщину, ба навіть цілі мистецькі напрямки. Одним із таких напрямків є авангард, який у світі знають під маркуванням "російський". Але варто глянули на творчі біографії його найяскравіших представників, аби зрозуміти – це Україна зробила феноменальний внесок у світову культуру. Тож прийшов час міняти таблички у музеях.
[цикл статей про українську живописну спадщину, створений за підтримки Українського культурного Фонду]
Український авангард – мистецька течія 1910-1930 років, що синтезує європейський модернізм і традиції українського народного мистецтва. Поняття «український авангард» вперше введено у вжиток французьким мистецтвознавцем Андреєм Наковим для виставки «Tatlin's dream», що відбулася у Лондоні 1973 року. Тоді вперше Захід побачив полотна нікому ще невідомих українських авангардистів світового рівня Василя Єрмилова і Олександра Богомазова. Ця подія нагадала про вже відомих майстрів, які за походженням, вихованням, самосвідомістю і національними традиціями пов'язані з Києвом, Харковом, Львовом, Одесою, а це –
співець футуризму Давид Бурлюк зі Слобожанщини, засновник супрематизму киянин Казимир Малевич, професор Київського художнього інституту, бандурист харків'янин Володимир Татлін, засновниця української школи конструктивістської сценографії Олександра Екстер, чи, зрештою, світовий феномен Олександра Архипенка, що надихався магією трипільської культури, архаїкою половецьких баб, мозаїками Софії Київської і народною керамікою.
Перший абстрактний твір з'явився саме в Україні — малюнок Василя Кандинського на обкладинці мистецького каталогу «Салон Іздебського 2» (1910). Перша міжнародна виставка авангарду також вперше відбулася в Україні – в Одесі та Києві.
Як стверджував видатний український вчений Вернадський, "авангард — це занурення у глибокий духовний досвід, де людина почувається згустком космічної енергії, а не маленькою стражденною істотою". І до цього вселенського духовно-мистецького стрибка початку ХХ ст. великою мірою доклались українці, водночас не розгубивши своїх "родових" прикмет – український авангард просто вібрує сакральністю давньоруської ікони та вітальною силою нашого народного мистецтва.
Український художник-авангардист польського походження, видатний діяч українського авангарду, що синтезував європейський модернізм з традиційним мистецтвом України, засновник супрематизму, автор легендарного "Чорного квадрату" – маніфесту безпредметного мистецтва.
Уродженець Києва. У дитинстві багато часу проводив в селах на Поділлі, Харківщині, Чернігівщині, де близько знайомився з культурою українського села. Малювати навчався у Миколи Пимоненка в Київській мистецькій школі. Дуже шанував свого першого вчителя – кілька творів пізнього періоду Малевича були оммажем Пимоненку. Вже будучи патріархом супрематизму, створював абстрактні композиції для вишивок мистецької артілі села Вербівка. У 1927 -1930 роках викладав у Київському художньому інституті, писав статті до харківського часопису «Нова генерація». Підготував персональну виставку в Києві 1930 р.
У автобіографії називав себе українцем. Листи часто писав українським суржиком, впереміжку з російською і польською. Низка його живописних і графічних творів осмислює трагічні теми голоду в українському селі, їх колористична специфіка пояснюється впливом українського селянського побуту.
Перший абстракціоніст світу. Живописець, графік, теоретик мистецтва.
У 5-річному віці Василь Кандинський переїхав зі сім’єю до Одеси, де навчався в гімназії і музичній школі – тому в його творах завжди присутній мелос і ритм. Першу художню освіту отримував у Миколи Пимоненка, в київській рисувальній школі Миколи Мурашка.
У грудні 1909 року в Одесі в салоні Іздебського відбулася міжнародна виставка, на якій Кандинський представив перші композиції, на яких вже майже не вгадуються елементи наочного світу. Так він наближався до винаходу абстракціонізму. Згодом неодноразово виставлявся у місті свого дитинства, разом з колегами Товариства південнноросійських художників.
Свій перший абстрактний твір також оприлюднив саме в Україні – 1910 р. на обкладинці каталогу виставки «Салони Іздебського» умістив малюнок олівцем, що вважається символічним початком абстрактного мислення у візуальному мистецтві. Був теоретиком мистецтва, обгрунтовував засади нової мистецької течії абстракціонізму, і деякі зі своїх статей публікував у Одесі.
Український художник-футурист, поет, теоретик мистецтва, літературний і художній критик, видавець. Один із чільних творців українського модернізму початку ХХ століття. Відомий як лідер вітчизняного футуризму.
Народився на хуторі Семиротівка, Лебединського уїзду Харківської губернії (нині урочище Бурлюк Сумської області). Був козацького роду, чим усе своє життя дуже пишався. «Україна в моїй особі має найвірнішого сина» – і ось свідчення:
"З боку батькового — ми українські козаки, нащадки запорожців. Наше вуличне прізвисько “Писарчуки”, ми були писарями Запорозького війська. З усіх письменників я Гоголя знав краще всіх, завчивши з нього силу-силенну уривків на пам’ять. Тараса Шевченка українською мовою читав нам звичайно батько. Читання “Петруся” завжди закінчувалося слізьми. 1915-го я намалював картину “Святослав”, стиль старовинного українського живопису. Мій колорит глибоко національний. Жовто-гарячі, зелено-жовті, червоні, сині тони б’ють ніагарами з-під мого пензля...У своєму житті я намалював безліч українських баских коней. І мені могло б пасувати наймення, перефразовуючи Геродота, “співця кобилиць”.
Навчався в Одеському художньому училищі. Вже тут проявилася величезна працездатність художника – під час літньої практики намалював 350 етюдних пейзажів Херсонщини. Згодом продовжив навчання в Мюхені і Парижі. З Олександрою Екстер організувавпершу в Україні виставку лівих художників «Звено» («Ланка») у крамниці купця на Хрещатику.
Давид Бурлюк став ідеологом футуризму як у живописі, так і в літературі (приятелював з Маяковським). Сам себе представляв як «татарсько-запорозький футурист». Ця нова поетична і художня школа була проголошена і задекларована завдяки енергії та безмежній ініціативності Бурлюка – він брав активну участь у виступах футуристів, поєднуючи ролі теоретика, поета, художника і критика.
Чи не першим у історії модернізму публічно демонстрував боді-арт на власному обличчі з малюнками, взятими із зразків трипільської культури, які побачив на артефактах з розкопок Вікентія Хвойки. Серед картин митця є твори, присвячені його Батьківщині — Україні: "Святослав", «Запорожці у поході», "Козак Мамай", «Рибалки», “Тарас Шевченко”.
Українська художниця та дизайнерка єврейського походження, представниця напрямку ар-деко. Увіковічнена на Поверсі спадщини – відомій інсталяції, присвяченій жінкам, що змінили світ.
Сара Еліївна Штерн (дівоче прізвіще) народилась в Кременчуцькому повіті Полтавської губернії. Дитинство провела в Одесі. Це чи не єдиний факт, який пов`язує художницю з Україною, але якому вона надавала особливого значення: «Яскраві фарби я люблю, — писала Делоне у книзі спогадів «Ми йдемо до сонця», – це фарби мого дитинства, фарби України».
Батьки Соні померли дуже рано. Її удочерив дядько по матері, який невдовзі переїхав з Одеси до Санкт-Петербургу, де мав адвокатську практику. Таким чином зміг забезпечити Соні прекрасну освіту та виховання. Соня вчиться в Карлсруе (Німмечина), згодом оселяється в Парижі. У 1913 році товариш сім'ї Делоне, поет та критик Гійом Аполлінер використав термін орфізм для опису кубізму за версією Делоне. Цей новий художній напрям нагадував йому преображення світу Орфеєм – творцем нових естетичних світів. Делоне пише спогади про своїх друзів — Гійома Аполлінера, Пабло Пікассо. У цьому списку є визнані українські митці – її близька подруга Олександра Екстер, засновник абстракціонізму Василь Кандинський, геніальний український скульптор Олександр Архипенко.
Практично на всіх виставках абстрактного мистецтва повоєнної Європи експонуються твори Делоне. У 1963 вона дарує Франції 117 творів своїх і чоловіка. Через рік у Луврі проходить презентація цього величезного дару і Соня стає першою жінкою-художницею, чия ретроспективна виставка у Луврі відбулася за життя. У 1975 нагороджена вищою нагородою Франції — орденом Почесного Легіону.
Українська художниця, сценограф, педагог. Яскрава представниця європейського кубізму і футуризму, одна із найвизначніших постатей українського авангарду, співзасновниця стилю ар-деко.
Мешкала у центрі Києва, тут закінчила Ольгінську гімназію, навчалась у Миколи Пимоненка в Київському художньому училищі разом із Олександром Богомазовим та Олександром Архипенком, приватно відвідувала студію Сергія Світославського.
Експонувала свої кубофутуристичні твори, самостійно організовуючи виставки експериментального мистецтва - у 1908 році разом з Давидом Бурлюком виставку «Ланка», у 1914-му з Олександром Богомазовим – «Кільце». Створювала ескізи театральних костюмів у новій виразній стилістиці, що була революційною для того часу. Саме у Києві зародились нові принципи театральних постановок, де посилюваалась роль світла і світлових ефектів, використовувався весь простір сцени.
Створила у Києві першу художню студію-школу, де навчала абстрактного мистецтва дітей і дорослих. Пропонувала своїм учням досліджувати нові підходи до живопису – творити не сюжетно, а за допомогою ритмів. Разом з іншими художниками-супрематистами працювала з селянками в художній артілі села Вербівка. Олександра Екстер завжди захоплювалася українським народним мистецтвом – живописом, керамікою, вишивкою. Відомий російський мистецтвознавець Яків Тугендхольд, один з небагатьох дослідників творчості мисткині, писав: «Декоративний інстинкт ніколи не замовкав у Екстер. Її кубічні полотна завжди задумані як густо заповнені, рівномірно насичені формою килими». У народному мистецтві її приваблювали художня свобода і експресія, а головне – яскравий, соковитий колір.
У Париж, куди вирішила емігрувати, взяла предмети з українського побуту - вишивки, килими, глиняний посуд, яскраві майолікові тарілки, з якими не розлучалась до кінця життя.
Український художник, скульптор, дизайнер, архітектор, родоначальник конструктивізму, один із лідерів світового авангарду.
Народився в Харкові, в сім'ї інженера-технолога і поетеси. У семирічному віці захопився малюванням, вступив до Харківського реального училища. Згодом втік з дому до Одеси і влаштувався юнгою на кораблі, потім вступив до Одеського училища мореплавання. Хоч як не приваблювала Татліна професія моряка, та бажання стати художником все ж переважило. У вересні 1905 року він став студентом Пензенського художнього училища, а в 1910-му році отримав диплом художника. Знайомство з українськими художниками та поетами футуристичного напрямку навернуло його до художнього модернізму, а морські теми будуть часто зустрічатися в його творчості — матроси, продавці риби, рибалки.
Серед захоплень модерніста Татліна — гра на бандурі й власноручне виготовлення цього інструмента. В 1914 році Татлін в образі сліпого бандуриста супроводжував кустарну виставку в Берліні. Там і трапилась з ним знаменна пригода – Татліна запросили грати на бандурі в парку по шляху проходження ескорту кайзера Вільгельма ІІ. Його гра і виконання козацьких дум настільки вразила кайзера, що той подарував йому золотий кайзерівський годинник. Годинник Татлін продав і вирушив до Парижа, де відвідав майстерню великого Пабло Пікассо і надихнувся новими ідеями.
У 1920-х роках Татлін зайнявся проєктуванням побутових речей – художнім конструюванням одягу, посуду, меблів, тим самим заклавши основу для розвитку вітчиняної школи дизайнерів. Займався книжковою графікою, проілюстрував обкладинку до збірки віршів українських поетів-футуристів Миколи Бажана, Михайля Семенка, Гео Шкурупія «Зустріч на перехресті». Співпрацював у київському журналі «Кіно» як ілюстратор.
Як сценограф та художник по костюмах Володимир Татлін брав участь у постановці вистави «По зорі» за однойменною п'єсою українського письменника Гжицького, яка вперше була поставлена в 1924-у році у Харківському ТЮГу та мала великий успіх. Він також працював з режисером «Березолю» Лесем Курбасом над виставою «Зангезі», в якій виступив у трьох іпостасях — як режисер, художник-конструктор і виконавець головної ролі. Оформив виставу «Гайдамаки» за поемоюТараса Шевченка. Був одним із фундаторів українського дитячого театру.
Видатний український художник, яскравий представник живописного авангарду 1920-х – 1930-х років.
Уродженець міста Холм (нині Хелм, Польща). Походить з сім'ї селян – батько помер рано, а мати, щоб прогодувати дітей, малювала зображення Матері Божої для сільських храмів і каплиць, розташованих на кордоні України та Польщі. Вчився живописання в Києво-Печерській лаврі у Івана Їжакевича, в Українській Академії мистецтв у Михайла Бойчука, у київській студії Олександри Екстер. Створював свої полотна під сильним впливом ідей Малевича, футуризму і конструктивізму. Був членом Паризької групи українських художників (Олекса Грищенко, Микола Глущенко, Михайло Андрієнко-Нечитайло).
У 1926 в Москві пройшла персональна виставка Климента Редька, після якої той був відряджений Луначарським до Парижу. З того часу його творчість викликала неабияке зацікавлення французьких критиків. Експонувався в Парижі, приятелював з Пабло Пікассо.
Автор: Діана Клочко, Ярина Винницька
Фотограф/дизайнер: дизайнер Марія Білінська