stolen by Russia Ковчег "Україна"

Stolen by Russia. частина 1

Stolen by Russia – проєкт-військовий похід за нашу культурну спадщину. Україна завжди була культурним донором росії і протягом століть постачала у столицю метрополії свої найкращі мистецькі твори, як, власне, і самі таланти. А росія безсоромно привласнювала все, що траплялося їй під руку – від унітазів до музейних скарбів. Тому ми розпочинаємо процес повернення культурної нашої культурної спадщини.


Номер № 1 із нашого списку російської "культурної контрабанди" – Дмитро Левицький (1735 -1822). Український живописець-портретист, що працював у модних аристократичних салонах Російської імперії. Академік Петербурзької Академії мистецтв, основоположник парадного портрету у російському живописі. 

Левицький походив зі старовинного священичого роду Носів. Син відомого київського маляра і гравера Григорія Левицького-Носа. Народився у київському полку на Гетьманщині. Молоді роки провів у батьківському будинку на Подолі. Навчався у Києво-Могилянській академії. У київський період багато малював – допомагав батькові створювати графіку для видань Києво-Печерської лаври, а також розписувати Андріївську церкву. 

Отримав запрошення на навчання до Петербургу. Швидко зробив кар’єру, зокрема й завдяки протекції та замовленням канцлера Російської імперії графа Олександра Безбородька – нащадка козацького роду, могилянця, який надзвичайно високо цінував талант художника. Левицький спортретував ледве не всіх помітних представників свого часу, серед яких імператриця Катерина ІІ. А його цикл образів вихованок Смольного інституту — справжній шедевр тогочасного портретного малярства. У Женевському музеї зберігається мальований Левицьким портрет Дені Дідро — єдиний, який великий французький енциклопедист визнавав добрим.

Володимир Боровиковський (1757 - 1825) 

– український маляр, іконописець, портретист. Академік Петербурзької Академії мистецтв. Майстер романтичного портрету. Уродженець полкового міста Миргорода. 

Батько майбутнього маляра, Лук’ян Іванович Боровик, був шанованим городянином, і як усі його родичі – чотири брати Василь, Петро, Іван, Дем’ян та дядько Олексій – належав до козацької старшини, що справно несла свою військову службу. У мирний час сімейство займалось малярством – писали образи для церков довкола Миргорода. 

У рідному місті Боровиковський прожив понад 30 років, а після закінчення військової служби вирішив присвятити своє життя живопису і подався на науку до Петербургу. Писав образи для храмів, причому лівою рукою, що церквою не толерувалось. Працював під керівництвом засновника імперської живописної школи українця Дмитра Левицького. У 1802 р. Боровиковського призначають радником Імператорської Академії мистецтв, і так українець стає модним портретистом, отримуючи замовлення від членів імператорської родини. Гонорари стають захмарними – замовити портрет у Боровиковського коштує як невеличке село. З однаковим успіхом йому вдаються як парадний портрет, так і картини у жанрі сентиментальної пасторалі та психологічної мініатюри.

Боровиковський ніколи не втрачав зв'язку з рідною землею, хоча і прожив більшість свого життя у Санкт-Петербурзі. Він завжди пригощав гостей борщем, а земляків часто просив привезти йому українського сала. Свою тугу за Батьківщиною звіряв бандурі, що дісталась у спадок від батька – тужливі українські пісні приносили розраду самотньому серцю на чужині.

В українських музеях зберігається кілька його ікон, а єдиним уцілілим портретом українського періоду життя є портрет кінця 1770-х років – козака, пан-маршалка Новомосковськом повіту, згодом полтавського бургомістра Павла Руденка на тлі збудованих його коштом Спаської церкви та пам’ятника на честь Полтавської битви.

Василь Тропінін (1776-1857) 

– українсько-російський художник-портретист, представник класицизму. Кріпак, що став академіком Петербурзької Академії мистецтв. Тропінін не раз зізнавався, що малярству по-справжньому навчився в Україні: «Я там без відпочинку писав з натури, писав зі всього і зі всіх. І ці мої роботи, здається, найкращі зі всіх, до того часу мною написаних», — згадував художник. 

Народився кріпаком. Його господар, граф Морков, прагнув вивчити хлопця на кондитера, але зваживши на талант до малювання, таки погодився відправити його вільним слухачем до Петербурзької академії мистецтв у клас до відомого маляра Щукіна. В Ермітажі юнак копіює роботи голландських і фламандських художників, і заявляє про себе, як про талановитого художника. Перше його публічне визнання – картина «Хлопчик, що тужить за померлою пташкою» – була представлена на академічній виставці у 1804 році і отримала золоту медаль, а молодий художник отримав шанс продовжити навчання в Італії. 

Втім, побоюючись втратити свого кріпака, роботи якого помітила навіть сама імператриця, граф поспішно забирає Тропініна з Академії і відправляє його у свій український маєток — село Кукавку Кам'янець-Подільської губернії Могилівського повіту, що на Дністрі. Там він доручає талановитому кріпакові спроектувати палац та сільську церкву, будівництво яких надалі буде вестись під наглядом художника. 

З великої кількості творів Тропініна особливо виділяються ті, що змальовують типи українських селян, їх побут. Це така собі «тропінінська Україна» – край спокою, погідності й мирної праці. Найвідоміші картини – “Дівчина з Поділля”, “Портрет українця”. Загалом Тропінін створив понад три тисячі портретів.

Василь Штернберг (1818 - 1845) 

– українсько-російський живописець-пейзажист і жанрист, перший ілюстратор Шевченкового “Кобзаря”.

Народився і навчався малярству в Петербурзі. Проводив літо в Україні – гостював у садибі Качанівка на запрошення поміщика-мецената Григорія Тарновського. Влітку 1836 року Штернберг вперше приїжджає до його маєтку на Чернігівщині. Краса українського села, побут українських селян захопили молодого художника, і упродовж трьох років він створює цілу серію пейзажів і жанрових полотен на українську тематику.

З першої поїздки Штернберг повернувся в Петербург з побутовими аквареями «Ярмарка в містечку Ічне» й «Табун», за які отримав малу золоту медаль другого ступеня, а картину «Ярмарка в містечку Ічне» придбав сам імператор Микола І для альбому дружини.

Під час другої подорожі художник побував, окрім Качанівки, у Києві і на Полтавщині. Його вразили види Києва, Дніпра, народні весілля і ярмарки. За малюнки, у тому числі за 7 картин писаних у Києві та Полтавській губернії, рада Академії представила його до нагородження. Одну з кращих картин  «Свячення пасок в Україні» купив імператор для подарунка своїй дочці – великій княгині Марії Миколаївні. Художник отримав діамантовий перстень, велику золоту медаль першого ступеня і звання художника. Це надало йому можливість виїхати до Італії коштом Академії мистецтв для подальшого навчання.

У 1838 році Штернберг знайомиться з Тарасом Шевченком і стає одним з найближчих його приятелів. У Петербурзі проживає разом з ним на одній квартирі і пише кілька його портретів. 1840 р. у друкарні Фішера виходить томик поезій Шевченка, для якого Штернберг створює малюнок-фронтиспіс – лірник із бандурою і хлопцем-поводирем та собакою — «Сліпий бандурист з поводирем». На знак подяки поет присвячує Штернбергу опубліковану в цьому ж виданні поему «Іван Підкова». Незабаром Василь Штернберг разом із відомим уже тоді художником-мариністом Ованесом Айвазовським виїжджає до Італії. Перед від’їздом Тарас Шевченко дарує Штернбергові примірник «Кобзаря» з дарчим віршем «На незабудь Штернбергові».

Ілля Рєпін (1844-1930) –

видатний українсько-російський художник-реаліст родом із Слобожанщини. Народжений у слободі біля міста Чугуєва Харківської губернії, ймовірно, з первісним прізвищем «Ріпин». Усе своє довге життя цей петербурзький професор живопису, академік і ректор імператорської Академії художеств живо цікавився історією і культурою українців. 

Magnum Opus Рєпіна – картина “Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Дванадцять років працював художник над «Запорожцями», а за його роботою пильно стежив сам імператор, адже одразу виплатив великий аванс, і зрештою придбав картину за 35 тисяч карбованців. "Запорожці" відразу стали легендарними –  здобули велику популярність і часто експонувались у різноманітних виставках. На отримані кошти Рєпін купив маєток, де поселився з родиною.

Усе своє життя на чужині сумував за рідним Чугуєвом: «Як мені тут захотілося в Малоросію, у Чугуїв, та як захотілося, до сліз… Адже і тут добре, дуже добре!.. Але ні, хочеться бачити білі хатки, залиті сонцем вишневі садочки, ставні, рожі усіх кольорів і чути дзвінкі голоси засмаглих дівчат і грубі голоси гарних парубків; волів у ярмі, ярмарки…». Ніколи не розривав зв`язків із Україною. Бував у Києві, Качанівці у Василя Тарновського.


Велике місце у творчості Іллі Рєпіна посідала українська тематика. У 15 років він вперше намалював козака-запорожця, потім були «Українська селянка», «Вечорниці», «Чорноморська вольниця". Вивчав народне мистецтво і зауважив, що «час подумати про український стиль в мистецтві та почати розвиток його народних безпосередніх імпровізацій». Входив до журі комісії створення пам'ятника Тарасу Шевченку до століття з дня народження.

Товаришував з багатьма українцями – Марком Кропивницьким, Миколою Мурашком, Андріаном Праховим, Дмитром Яворницьким, Миколою Ґе. У нього навчались майбутні українські малярі –  Фотій Красицький (онук Тараса Шевченка), Олександр Мурашко (небіж Миколи Мурашка), Микола Пимоненко і Семен Прохоров. Близько приятелював з українським істориком Дмитром Яворницьким, який консультував його і листовно, і у численних спільних мандрах півднем України стосовно проєктів історичних картин. Ілюстрував книжку Яворницького, присвячену запорізьким старожитностям. 

У 1915 р. Рєпін відвідує Чугуїв, захоплений грандіозним проектом — створити в рідному містечку вільні художні майстерні. В останні дні свого життя працює над полотнами «Зустріч гетьмана» та «Козак-бандурист із хлопчиком-джурою». У 1926 р. задумує свою останню картину «Гопак». 

тексти – Діана Клочко, Ярина Винницька
плакати – Марія Білінська

Kovcheh
Address:ADDRESS STREET City, Country
Email:kovcheh.ukraina@gmail.com