"Розрита могила" або як росіяни апропріювали українську спадщину

Якраз перед написанням цієї статті я гортала свою стрічку і трапились мені дві різні новини: 

новина 1: США повернули Україні артефакти, викрадені з окупованих територій.
новина 2: Начальник ГУР МО України Кирило Буданов сказав: “Головним інструментом росіян є підміна реальності, і починається вона зі зміни історії. Це ми – Київська Русь. Звідси все пішло. Нам треба повернути свою історію...”.

Здавалось би, що між ними спільного?
автор – Євгенія Гавришенко

Віра Агеєва в своїй праці “За лаштунками імперії” пише, що для романтиків ХІХ ст. особливої семантичної ваги набуває образ могили, причому часто відсутньої, оскверненої або розкопаної грабіжниками. Окрім символічного значення, “розрита могила” має й буквальне – адже, за прямою цитатою авторки, “перетрушувати “древності” в могилах взялися, коли вже в обідраному краї більш нічим було поживитися”. Особливо голосно і прямо цей мотив проявляється в творчості Тараса Шевченка: “Могили мої милі // Москаль розриває // Нехай риє, розкопує // Не своє шукає”. Безпосереднім поштовхом до написання цих рядків стали масові археологічні розкопки курганів у степовій частині України. Це відгукувалось болем в середовищі української інтелігенції, а в епоху зародження археологічної науки як такої, виглядало як банальне розграбування.

Одним з основних інструментів культурної апропріації Росії є привласнення історичних артефактів. Власне, цим грішили всі імперії, але відмінність саме нашого випадку в тому, що росіяни зробили це не лише фізично, а й ідеологічно – заявивши на весь світ, що це їхня історична й культурна спадщина. Використовуючи залежне становище України, Московія могла самовільно розпоряджатися нашим культурним надбанням, і радо цим користувалася протягом століть, натрамбовуючи свої столиці нашими скарбами. Цей процес подекуди триваав й після розпаду СРСР, а все через хронічну залежність периферії від колишніх академічних центрів. Сьогодні росія продовжує таку ж ганебну практику на окупованих територіях. 

Українські артефакти складають основу російських музейних експозицій. Саме українська культурна спадщина є тим, що вони називають “славою Росії”. За допомогою матеріалів, опублікованих Спілкою археологів України та відкритих джерел, ми спробуємо продемонструвати читачу деякі з основних історично-культурних цінностей, які були відібрані у нас, та чекають свого часу, аби повернутися додому.

З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ



Скарби кургану Солоха



Солоха – один із найбагатших скіфських курганів за всю історію археологічних розкопок. Знаходилась на території Запорізької області. У могилі знайдено: дорогоцінна оздоба одягу, прикраси, два мечі (один з яких мав прикрашений золотом держак та золоті піхви), срібний горит зі стрілами, поверх якого була покладена золота фіала, золотий гребінь (на фото), прикрашений чудовою скульптурною сценою битви скіфів, булава, бронзовий грецький шолом, перероблений скіфським майстром, (як це часто трапилялось з античними шоломами, що втрапляли до рук варварів), глиняні грецькі амфори, ритон, бронзові литі котли. На даний час знаходиться в Ермітажі.




Корона скіфів

Царський головний убір був знайдений в Миколаївській області. Обміняний Радянським Союзом на поставку скла Цейс для Міжнародної космічної станції.



Скарби кургану Куль-Оба

Куль-Оба – ще один скіфський царський курган, що знаходився поблизу Керчі. Це була одна з перших археологічних розкопок, а тому здійнена була у доволі варварський спосіб. Окрім нефахових археологів доклалися ще й грабіжники.

Одне з найбагатших скіфських поховань, відкрите випадково: російські військові в Криму шукали місця видобутку каменю для будівництва собі житла. І натрапили на курган, датований IV ст. до н.е., розташований поблизу Керчі. У гробниці було знайдено поховання царя, цариці і слуги. Найвідоміша знахідка з цього кургану — електровий кубок, тобто велика золота чаша, діадема і підвіски— зберігаються в Державному Ермітажі, як і інші знахідки: зброя та численні золоті прикраси. Деякі знахідки перебувають у російському Історичному музеї. Частину скарбів було розграбовано під час розкопок.



Скарби кургану Чортомлик


Цей курган знаходився неподалік Нікополя. Поховання скіфського царя і цариці. Відкрите у 60-х рр. ХІХ ст. Найціннішою знахідкою є срібна ваза-амфора, на фризі якої зображено скіфів, що приборкують диких коней. Знайдені мистецькі об'єкти належать до найкращих творів давньогрецького ювелірного мистецтва. Зберігаються в Ермітажі.

Чортомлик і Огуз — дві гробниці скіфських царів. Чортомлик — великий скіфський курган, датований IV ст. до н.е., розташований за 22 км на північний захід від Нікополя. Його розкопувала експедиція Імператорської Археологічної комісії під керівництвом російського археолога Івана Забєліна, який досліджував також чимало інших курганів у тодішній Катеринославській губернії (сучасна Дніпропетровська область).


Скарб з Діїва кургану

Ритуальний жіночий головний убір (золоті пластини у формі танцюючих мена з поховання скіфського вельможі IV століття до н.е.), с. Нижні Сірогози, Херсонщина. Виявлена 21 грудня 1896 року місцевими селянами при обвалі стіни. Як можна судити із знахідок, це було поховання шляхетної скіф'янки. Місцевий урядник відібрав скарби та направив їх до Археологічної комісії. Звідти прикраси переміщено до Ермітажу.




Курган Дорт-Оба


Золоті сережки у вигляді човнів, знайдені в кургані Дорт-Оба біля Сімферополя, IV століття до н.е. Одне з найзаможніших скіфських поховань, знайдених у Центральному Криму. Висотою 5 м. Одразу після розкопок 1892 року прикраси було відправлено до Ермітажу.

Малоперещепинський скарб

Ця справа для мене – особливо болюча, оскільки цей скарб знайшли у 30 км від села, де я народилася. І він був найбагатшим у східній Європі. Скарб хана Кубрата – 25 кг золота і 50 кг срібла, понад 800 предметів посуду, зброї і прикрас. Окраса скарбу - меч Кубрата. Він є прототипом всіх аварських мечів.

У 2019 році меч з каблучкою хана експонувався в Болгарії (болгари вважають Кубрата своїм батьком-засновником), і болгарські ЗМІ називали меч “культурно-історичною зброєю Путіна”. Вгадайте з трьох раз, де він зберігається? Правильно, там же – в Ермітажі. У полтавському краєзнавчому ж стоїть облуплена імітація амфори. Бачили б ви, з яким болем в очах про це розповідала екскурсоводка з Полтави.

Скарби кургану Лита Могила


Лита або Червона Могила – курган на Кіровоградщині. Один з найдавніших, розкопаний ще наприкінці XVIII ст. Власне, скарби цього кургану були одними з перших експонатів новоствореного Ермітажу. Україні від скарбу лишилася тільки пам'ять – на гербі Кіровоградщини зображений золотий орел з цього кургану.
У скіфському кургані Червона (Лита) могила, VII ст. до н.е. на глибині двох метрів під кам'яними плитами знайшли залізний меч з окутим золотом руків'ям і вкритими золотою платівкою дерев'яними піхвами, золоту діадему, 17 масивних золотих пластин із зображенням орла з петлями на звороті, пластинку із зображеннями мавп і птахів, бронзову застібку з головами левів на кінцях, 40 бронзових наконечників стріл та інше.

Лита Могила — єдиний відомий нині скіфський царський курган того часу в Північному Причорномор'ї. Виявлені речі, які згодом назвали “мельгуновський скарб”, подарували імператриці Катерині II. Найцінніші увійшли до колекцій російських музеїв, зокрема й до Ермітажу.


Сімферопольський скарб

У 1967 році на околиці Сімферополя під час робіт з облаштування котловану був виявлений скарб, в якому знаходилося 328 предметів вагою 2,584 кг. Знахідка була перевезена до історичного музею Москви.


Бессарабський скарб

Археологічна перлина доби бронзи (друга половина ІІ тис. до н.е.) Складається з кількох кам'яних бойових сокир, інкрустованих золотом, срібних наконечників списів, бронзового з золотою накладкою кинжалу та ін. - всього 17 предметів. Знаходиться в Державному історичному музеї Москви.


Михалківський скарб


Скарб золотих прикрас, “священне золото агафірсів”, про яке писав ще Геродот, VIII-VII ст. до н.е., Тернопільщина. Знайдений за Австро-Угорщини, частково був розмародерений, а частково зберігався в музеї Дідушицьких у Львові, аж поки не прийшли "визволителі" і не наклали на нього свої загребущі руки. Спочатку скарб відправили до Києва “для вивчення і дослідження”, а невдовзі – до Москви у “Главное хранилище ценностей и охраны”. Де він зараз – достеменно не відомо.


Трипільські статуетки


Антропоморфні статуетки трипільської культури VI-IV тис. до н.е. з території України. Знаходяться в Державному історичному музеї в Москві.

Кропивянський (Полтавський) ритон

Ритон (рито́н — посудина у вигляді рога, на Сході і серед іраномовних народів вважався священною посудиною й атрибутом царської влади) є чи не найпершою українською знахідкою, що потрапила до російських музеїв. Знайдений в на території Кропив'янської сотні Переяславського полку Гетьманщини у 1746 році. Відповідно до офіційної версії, ритон знайшли пастухи в піску. Однак існує вірогідність, що ця знахідка походить з поховання в кургані, де добували селітру. 

Предмет був вивезений росіянами до Санкт-Петербурга й потрапив до академічної Кунсткамери. Пізніше знахідка поповнила колекцію імперського Ермітажу, де її зберігають і сьогодні під назвою Полтавський ритон.



Київський скарб  


Київський скарб, датується V ст. н.е. (доба Великого переселення народів). Знаходиться в Державному історичному музеї в Москві.

Цимбалова Могила

Скіфські кургани Велика і Мала Цимбалка розташовані поблизу села Велика Білозерка Запорізької області, датовані IV ст. до н.е. Серед знахідок експедиції Імператорської Археологічної комісії — золоті налобні пластини, прикрашені зміями і грифонами, золота та срібна кінська збруя, навершя стріл, залишки панцирів. Усе це зберігається в російському Ермітажі.

Німфей

Античне місто поблизу Керчі V ст. до н.е. — поч. IV ст. до н. е. Уперше його почали розкопувати члени Імператорської археологічної комісії, пізніше —  експедиція Ермітажу. Розкопки тривали в радянський час і тривають досі, після окупації Криму Росією. А це кілька тисяч експонатів – посуд, статуетки, фрагменти предметів побуту тощо.

Борисфеніда на острові Березань

На невеликому острові Березань у Чорному морі, неподалік Очакова на Миколаївщині, розташовано найдавніше у Північному Причорномор’ї давньогрецьке поселення Борисфеніда, засноване у VII ст. до н.е. Основні знахідки — понад 6 тис. одиниць (фрагменти посуду, статуетки).

Херсонес Таврійський

Розкопки Херсонесу, античного міста-держави в Криму (нині внесене до світової спадщини ЮНЕСКО), почалися з ініціативи російського князя Григорія Потьомкіна в 1783 році — щоб перевірити відомості про хрещення там князя Володимира Великого. Руїни продовжили досліджувати в 1827 році, а систематично розкопувати взялися в 1876-му. Серед знахідок — залишки фортифікаційних споруд, різноманітних будівель, церков, театрів, поховання з багатими прикрасами. Найцінніше вивозили до Москви й Петербурга. Так відбувалося і в радянські часи, і під час новітньої окупації Криму Росією.

Олександропільський курган (Лугова могила)

Один з найбільших “царських” курганів Північного Причорномор’я. Датований IV–III ст. до н.е. Розташований поблизу села Олександропіль на Дніпропетровщині. Серед знахідок — до 700 золотих прикрас, коштовна збруя для 14 коней, срібний посуд, золоті прикраси для возів, бронзові фігурки, срібний черпак. Більшість знахідок повернули до України у 1932 році.

Вітова могила

Курган V–VI ст. до н.е., розташований у Полтавській області на лівому березі річки Ворскла, — один з найвідоміших з групи курганів в урочищі Розрита могила. Найцінніші знахідки з цього кургану зберігаються в російському Історичному музеї: золоті бляшки з орнаментом, бронзові наконечники стріл, предмети кінської упряжі.

Огуз

Курган поблизу села Нижні Сірогози на Херсонщині — одна з двох скіфських гробниць царів IV ст. до н.е., розташованих на сучасній території України. Хоча курган було пограбовано, археологам вдалося там знайти кілька десятків золотих бляшок, гудзиків, уламки списів, срібні персні, бронзові намистини тощо. Більшість цінних знахідок з цього кургану потрапили до Ермітажу. 

Бородінський скарб

Скарб випадково знайшов німецький колоніст, який розкопав давній курган у пошуках каменю для будівництва. Найвідоміші знахідки — інкрустований золотом срібний кинжал і фібула (застібка для одягу), срібна навершя списів, 4 нефритові інкрустовані золотом сокири, 3 кам’яні булави, 2 бронзові пластини. Загалом скарб налічував 17 предметів, датованих ІІ ст. до н.е. Скарб вважається історичною пам’яткою світового значення, оскільки є зв’язковою ланкою поміж пам’ятками бронзового віку Середземномор'я та майже всієї Євразії. Зберігається в російському Історичному музеї в Москві.

СКАРБИ ПЕРІОДУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Фрески Михайлівського Золотоверхого

Михайлівський собор у Києві було збудовано у 1108-1113 р. за князя Святополка Ізяславича. Вважається, що сам монастир, де пізніше постав золотоверхий храм, заснував батько Святополка князь Ізяслав ще в 1050-х рр. Один з найбільших у давньому Києві монастир був княжим і протягом ХІІ ст. слугував місцем поховання київських князів. Звісно ж радянська влада майже одразу захотіла його знищити. Не зважаючи на шалений опір українських науковців і мистецтвознавців, вдалося лише зберегти деякі фрески з внутрішнього оздоблення храму, які зняли і вивезли до Росії, де вони досі чекають на визволення. Через поспіх і варварський демонтаж, багато середньовічних фресок було втрачено – вони так і лишилися купою смальти в мішках.



Київські скарби періоду середньовічної Руси



Київські скарби – колекція (усього близько 70 комплексів) середньовічних скарбів ІХ - поч. ХІІІ ст., знайдених у Києві на території “Верхнього міста”. Більшість з них були виявлені у ХІХ ст. під час будівельних робіт: їх знаходили в нішах стін, у фундаментах стародавніх будівель, на територіях церков та монастирів, у спеціальних тайниках, просто в землі. До нашого часу збереглася лише частина із знайдених київських скарбів. Майже половина їх знаходиться за межами України – у музеях Росії (Ермітаж і Російський музей в м. Санкт-Петербург, Державний історичний музей та Оружейна палата в м. Москва) та Західної Європи й США, куди їх продавали росіяни, особливо за часів раннього СРСР.

Скарби кочівників


В українських музеях майже не збереглось артефактів, пов'язаних з чорними клобуками – об'єднанням тюркських родів кочівників, яке доклалося до етногенезу українців. Від 1888 р. імперський історик Бранденбург розпочав збір старожитностей на території півдня Російської імперії. Ця діяльність була повязана з комплектуванням фондів “Артилерийского исторического музея”. Археолог активно взявся за розкопування курганів на території Київщини. Так, в степовій частині Поросся на потреби нового музею було спустошено близько 300 курганів, сформовано колекцію з кількох сотень артефактів. 1932 р. “колекцію Бранденбурга” передали до Ермітажу, де вони перебувають до тепер. Місцем знахідок предметів з території України російські музейники й досі вказують як “Россия”, “Приднепровье”, “Малороссия”. Там же перебувають і половецькі баби з-під Бахмута. На фото – українські артефакти в Ермітажі.



Українські середньовічні ікони


До ікон княжого періоду, що мають виразно українське походження, дослідники відносять ікони “Володимирську” (яку вкрав з Вишгорода Андрій Боголюбський) “Святий Георгій”, “Устюзьке благовіщення”, “Петра і Павла”. Українські ікони росіяни називають “новгородськими” або “московськими” – по суті, це політичне переназивання київської іконографічної школи. Звісно, таке переназивання повністю ігнорує той факт, що фінансувати написання таких ікон могла лише дуже багата культура. За кожною такою іконою – довгий кошторис, де окремою статтею стоїть коштовне каміння, що було сировиною для виготовлення фарби. Вірогідно, це все було профінансовано Великими князями Київськими, а живописна школа формувалась при Софійському монастирі, де був скрипторій зі створення й ілюмінування (тобто ілюстрування) манускриптів.

Змійовик Мономаха


Змійовик – це круглий, пишно декорований медальйон, що на лицьовому боці має зображення святого, а на звороті – плетінковий змієподібний орнамент. Змійовики носили як талісмани й амулети проти недуг і чарів. Змійовики знаходять в Чернігові й Білогородці під Києвом. Цей золотий чергінівський змійовик, можливо, належав князю Володимиру Мономаху. Зараз він зберігається в Державному російському музеї.




Скарб Острозького


1898 року під час ремонтних робіт в Києво-Печерській лаврі поруч з надгробком князя Констянтина Острозького (який через 50 років буде висаджений в повітря разом з храмом) знайдено скарб: чотири олов'яні посудини і деревяну діжку, наповнені монетами ХІV–ХVІІ ст. Серед них були унікальні медальйони: римський золотий V ст. до н.е. із зображенням візантійських імператорів, медаль Василя-Констянтина Острозького, монета номіналом в десять дукатів Зигмунда ІІ, викарбувана в честь перемоги в битві під Хотином. Загальна вага скарбу становила близько 312 кг. Наступного ж після знахідки року за рішенням Синоду РПЦ, яка володіла монастирем, скарб був проданий до столичного Ермітажу за символічну суму в 65 тис. рублів.


Ніжинський скарб


В 1852 р. на околиці Ніжина під час польових робіт селянами був знайдений скарб давньоруських срібників. Знахідка являла собою глиняний глечик із близько 200 монетами. Більшість із них – це срібники Володимира Великого із зображенням тризуба, а також монети Ярослава Мудрого та Святополка Володимировича. На даний час практично всі монети скарбу зосереджені в 4 музеях: трьох російських і одному українському. За офіційною інформацією, в державному Музейному фонді України перебуває всього 30 срібників Київської Русі. Все інше вивезене до Росії та інших країн.




Бердянський скарб


Ківш з морської мушлі зі срібною ручкою середини XIII-XIV ст. Бердянський скарб, знайдений 1892 року. Забраний росіянами до Ермітажу 1895 року.



Івахниківський скарб


Назву скарб отримав від населеного пункту, біля якого його було знайдено – село Івахники на Полтавщині. Сталося це в 1905 році під час сільськогосподарських робіт. До скарбу входили срібні і бронзові прикраси та велика кількість скляних намистин. Було встановлено, що такі прикраси характерні для сіверянського племінного союзу. Скарб за невідомих обставин потрапив до Імператорської археологічної комісії, а звідти вже в Історичний музей у Москві.

Шиферна плита з образом святого Юрія 

У Михайлівському Золотоверхому соборі аж до 30 років ХХ століття зберігались дві шиферні плити з вершниками: Святим Ґеоргієм – покровителем всього воїнства небесного, і Святим Михайлом – воїнства земного. Ці скульптурні рельєфні зображення свідчать про те, що київська іконописна традиція була не лише живописною, але й скульптурною.
Для відзначення тисячоліття "Слова про Ігорів похід" – писемної пам'ятки ХІІ ст. – одну із шиферних плит забрали на виставку до москви і ...так і не віддали. Зараз зберігається в Третьяковській галереї.

Остромирове Євангеліє


Одна з найдавніших (ХІ ст) і найвидатніших пам'яток старослов'янської мови, містить питомі риси української мови, виготовлена в Києві. Зараз зберігається в Російській національній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна, м. Санкт-Петербург.



Ікони Аліпія Печерського


Іконописець, який став святим, мощі якого зберігаються в Києво-Печерській лаврі. Але його видатні, велетенські, монументальні ікони були вирвані з нашого контексту і переміщені спочатку в Новгород, а потім далі до москви – Оранта,  "Благовіщення Устюзьке", яке Іван Грозний вивіз з Новгородської Софії. 

Ще одна дуже важлива ікона, яку приписують Аліпію Печерському – це Святий Ґеорґій, який зараз знаходиться в Успенському соборі московського кремля розміром 174 см на 122 см. Майже двометровий погрудний образ – це неймовірної сили монументальна ікона. Такого розміру, такої величини ікон не було в усій історії іконописання.


АРТЕФАКТИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДОБИ


Гармата Івана Мазепи

Бронзова довгоствольна 16-фунтова гармата «Лев» авторства глухівських майстрів Балашевичів. Була зконфіскована разом з іншими артефактами до Росії під час погромів після поразки українського гетьмана в Полтавській битві. Сьогодні зберігається в музеї-заповіднику в Кремлі, м. Москва.


Конституція Пилипа Орлика


Оригінал договору, що написаний книжною староукраїнською мовою та містить підписи шведського короля Карла ХІІ та самого Пилипа Орлика. Зберігається в Російському державному архіві давніх актів, м. Москва.


Козацькі клейноди

Кожного разу, коли росіяни руйнували Січ, або репресували чергового гетьманського воєначальника, вони забирали корогви. Тому точну їх кількість  та місцеперебування не знає ніхто. «Тепер ці клейноди, дорогі для всієї України, знаходяться в Ермітажі, яко пасинки цього надзвичайно великого і поважного господаря. Нікому не потрібні, запилені, висять вони на стінах вітальні середньовічного відділу Ермітажу», – з гіркотою писав про них відомий український мистецтвознавець Микола Макаренко в 1924 році. Чимало з українських символів влади знаходиться в Оружейній палаті в Москві.




Батуринський архів

Батуринський архів – це канцелярія гетьмана Мазепи, яку викрав граф Меньшиков при руйнуванні козацької столиці. Зараз знаходиться в Санкт-Петербурзькому інститут історії РАН.


Літопис Самійла Величка

Одне з ключових українських історичних джерел, праця канцеляриста, секретаря Івана Мазепи, Самійла Величка, що являє собою серйозну наукову роботу на близько 1000 сторінок. Був викуплений Міхаїлом Погодіним та переданий до імператорської бібліотеки.

Лаврські скарби

Умовно ми їх віднесемо до періоду Гетьманщини, оскільки більшість цінностей – це церковне начиння з коштовних металів цієї доби, але там є і предмети більш раннього періоду.  У червні 2020 року археолог Тимур Бобровський на сайті Державного історичного музею Росії знайшов українські артефакти, які у нас вважалися зниклими за нез'ясованих обставин. Цікавим і показовим є той факт, що в кінці 90-х дослідник Григорій Полюшко, автор монографії «Втрачені скарби лаврського музею», визначив – 11 предметів зі 119, описаних ним у каталозі до монографії, опинилися у московському Державному історичному музеї. Намагання дослідника встановити обставини їх надходження до музею та запити від лаврського заповідника у 1999-2000 рр. звелися до офіційної відписки: «...существующая в Государственном Историческом музее учетная документация не содержит информации про поступление экспонатов из Киево-Печерской Лавры» (цит. за Г. Полюшко). А історія їх зникнення банальна – в 20-30-х рр. радянська влада реквізувала з церков, які були перетворені на музеї, і “відправляла на надійне зберігання” найбільш цінні предмети до Держхрану. Далі їх доля була невідомою, аж поки цифрові технології не зробили фонди російських музеїв доступними для всіх.

Всі ці артефакти – підвалини нашої ідентичності. Конфіскувавши їх, росія вибила грунт з-під наших ніг. Цинічність, з якою грабувалася Україна, вражає. А ще більш вражає те, що у нас не лише відібрали нашу культурну спадщину, а й досі заперечують її наявність, переконуючи світ, що ми є бездержавний народ-гречкосій в латаній свитці, і взагалі з'явилися лише в ХІХ столітті. Натомість власний статус підкріплюють викраденими у нас скарбами, вводячи в оману світову спільноту щодо своєї древньої історії. росія нахабно претендує на античне коріння російської культури, видаючи чужі багатства за свої і переконуючи світ у своїй ніби-то тисячолітній історичній тяглості.

18 листопада 2022 року українські археологи у рамках проекту «Я з України. Поверніть мене додому» запропонували створити «чіткий перелік цінностей», які у різні роки були вивезені в РФ, щоб у майбутньому через міжнародні суди вимагати їх повернення разом із виплатою репарацій. І ми намагаємось внести свій скромний вклад у цю справу.

Автор: Євгенія Гавришенко

Kovcheh
Address:ADDRESS STREET City, Country
Email:[email protected]