Гуцульська ікона на склі [приватна збірка Остапа Лозинського]. Унікальне явище в українській іконографії кінця ХІХ - поч. ХХ ст. – самобутні і легко впізнавані, мальовані на склі дзвінкою червоною барвою (тому ці образú ще називали «червоними»).
Центральне місце у народному культі Гуцульщини належить Святому Миколаю – саме до нього зверталися гуцули у всіх земних напастях. Важливим святим був також Святий Юр — покровитель скотарства – адже успіх цього промислу був для горян питанням життя і смерті. Серед улюбленців – Покрова, Свята Катерина і Варвара, Святий Ілля.
Унікальна колекція українських килимів з приватних збірок. Килими полтавської традиції – це виткані кольоровою вовною райські сади. Їх легко впізнати за пишним рослинним орнаментом і рамкою з в’юнкої квіткової гірлянди. Центрами килимарства на Полтавщині були Диканька, Сорочинці, Решетилівка, Золотоноша, Нові Санжари.
Ці килими чарівні, байдуже, що не літають. Вони досконалі, а тому можуть викликати заздрість богів – через це ткалі збивали візерунок навмисне, вносячи помилку у свою ідеальну геометрію. Їхні візерунки впливають на свідомість, як психотропна зброя, активуючи архаїчні пласти якоїсь давно забутої знакової системи.
Унікальна гуцульська кераміка з приватних збірок Львівського Інституту колекціонерства. Ці шедеври світового рівня, створені українським народним генієм, – наша культурна візитівка у світі. Кахлі і миски ХVІІІ-ХІХ ст., якими захоплювався сам імператор Франц-Йосиф, тепер у вільному доступі на нашому сайті.
Центром гончарства на Гуцульщині були містечко Косів і село Пістинь – їхні околиці виявились багатими на добру глину. Тож гуцули навчились добре місити глину і виробили власний самобутній стиль. Їхні полив’яні кахлі та миски, розмальовані зеленою і жовтою фарбами, здавалося, замішані на весняному сонці.
Квіти, тотемні тварини, люди і святі, церкви і побутові сценки з'являлися на кахлях завдяки унікальній техніці – ритування або гравіювання. А ще гуцульська кераміка впізнавана за колоритними патьоками. Спершу може здатися, що це помилка непрофесійного майстра. Але насправді так проявляється унікальний почерк народного генія, що робить ці вироби особливими.
У тьмяній гуцульській хаті з маленькими віконцями й низькою стріхою яскраві миски і кахлі дійсно виконували «сонячну» роботу, радісно виблискуючи глазурованою поверхнею у відповідь на кожен промінчик, що падав на них знадвору чи з печі. Гуцульська кераміка мала попит навіть у румунських й угорських землях. А ще, кажуть, сам цісар Франц-Йосиф замовив собі піч у відомого майстра Олекси Бахматюка.
Українські писанки. Символ бога Сонця, воскресіння й весняного відродження, тому з давніх-давен українці розмальовують яйця птахів магічними знаками за допомогою воску і барвників. Писанки малюють уподовж Великого посту, таким чином готуючись до Великодня.
Малюють багато – цілий кошик, а то й бочечку («написала писанок, поскладала в бочку»), щоб було на свячення, на подарунки, покласти під іконами до наступного року. Писанки слугували оберегом і ліками. У день святого Юра свяченою писанкою викочували худобу від голови до хвоста, щоб була гладка й здорова. Водою, настояною на писанці і дукачі, дівчата умивалися зранку на Великдень – на вроду й багатство.
Писанки – посередники між світом людей і світом духів. Шкаралупу писанок і крашанок після Великоднього сніданку кидали в ріку, що несла їх ген за море до “рахманів” (предків), аби сповістити їм новину, що Христос таки воскрес! Старі люде кажут: світ існуватиме доти, доки люди будуть писати писанки…