Гуцульська ікона на склі [приватна збірка Остапа Лозинського]. Унікальне явище в українській іконографії кінця ХІХ - поч. ХХ ст. – самобутні і легко впізнавані, мальовані на склі дзвінкою червоною барвою (тому ці образú ще називали «червоними»).
Центральне місце у народному культі Гуцульщини належить Святому Миколаю – саме до нього зверталися гуцули у всіх земних напастях. Важливим святим був також Святий Юр — покровитель скотарства – адже успіх цього промислу був для горян питанням життя і смерті. Серед улюбленців – Покрова, Свята Катерина і Варвара, Святий Ілля.
Килими полтавської традиції – це виткані кольоровою вовною райські сади. Їх легко впізнати за пишним рослинним орнаментом і рамкою з в’юнкої квіткової гірлянди. Центрами килимарства на Полтавщині були Диканька, Сорочинці, Решетилівка, Золотоноша, Нові Санджари.
Ці килими чарівні, байдуже, що не літають. Вони досконалі, а тому можуть викликати заздрість богів (через це ткалі збивали візерунок навмисне, вносячи помилку у свою ідеальну геометрію). Їхні візерунки впливають на свідомість, як психотропна зброя, активуючи архаїчні пласти якоїсь давно забутої знакової системи.
Унікальна гуцульська кераміка з приватних збірок Львівського Інституту колекціонерства. Ці шедеври світового рівня, створені українським народним генієм, – наша культурна візитівка у світі. Кахлі і миски ХVІІІ-ХІХ ст., якими захоплювався сам імператор Франц-Йосиф, тепер у вільному доступі на нашому сайті.
Центром гончарства на Гуцульщині були містечко Косів і село Пістинь – їхні околиці виявились багатими на добру глину. Тож гуцули навчились добре місити глину і виробили власний самобутній стиль. Їхні полив’яні кахлі та миски, розмальовані зеленою і жовтою фарбами, здавалося, замішані на весняному сонці.
У тьмяній гуцульській хаті з маленькими віконцями й низькою стріхою яскраві миски і кахлі дійсно виконували «сонячну» роботу, радісно виблискуючи глазурованою поверхнею у відповідь на кожен промінчик, що падав на них знадвору чи з печі. Гуцульська кераміка мала попит навіть у румунських й угорських землях. А ще, кажуть, сам цісар Франц-Йосиф замовив собі піч у відомого майстра Олекси Бахматюка.
Писанка – символ бога Сонця, воскресіння й весняного відродження, тому з давніх-давен українці розмальовують яйця птахів магічними знаками за допомогою воску і барвників.
Писанки малюють уподовж Великого посту, таким чином готуючись до Великодня. Малюють багато – цілий кошик, а то й бочечку («написала писанок, поскладала в бочку»), щоб було на свячення, на подарунки, покласти під іконами до наступного року.
Писанки – посередники між світом людей і світом духів. Шкаралупу писанок і крашанок після Великоднього сніданку кидали в ріку, що несла їх ген за море до “рахманів” (предків), аби сповістити їм новину, що Христос таки воскрес! Старі люде кажут: світ існуватиме доти, доки люди будуть писати писанки…
Українська ікона XIV-XVIII-ХХ ст. з музейних і приватних колекцій у вільному доступі. Проєкт створений за підтримки Українського культурного Фонду.
Віртуальна галерея українського професійного мистецтва від руських ікон XIV ст. до геніїв сучасності із музейних і приватних колекцій: живопис Васильківського, Пимоненка, Мурашка, Труша, Новаківського, Кульчицької, Маргіт і Романа Сельських. Особливий акцент цієї підбірки – Львівська школа живопису. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного Фонду.
Віртуальна галерея українського професійного мистецтва від руських ікон XIV ст. до геніїв сучасності із музейних і приватних колекцій: графіка Михайла Жука, Олекси Новаківського, Леопольда Левицького, скульптури містичного Пінзеля, засновника кубізму Олександра Архипенка та нашого сучасника – генія Романа Петрука. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного Фонду.